Спілкуючись з людьми на різних мистецьких святах, я зрозумів, що покупець чи просто пересічний глядач часто зовсім не знає назв виробів про які запитує, а ті керамічні та гончарні назви, що знає, плутає або надає їм іншого змісту. Як українському гончареві, мені б хотілося менше чути такі «потужні» вислови як: «скільки коштує баночка?» або «покажіть ось той графинчик». І тим більше гончареві неприємно нескінченно відповідати на питання – «а воно обожонноє» або «вижжене»? Тому що вся, абсолютно вся кераміка, яка продається  гончарем «випалена» при температурі 950-1050 градусів. Інакше і не може бути бо сирі вироби просто не доїдуть до ярмарку і розсиплються в дорозі.Тому в мене виникло бажання на цій сторінці розказати і пояснити про загальні і колись широко відомі побутові назви гончарних виробів і керамічних технік. Можливо, з часом люди крім розуміння нашої творчості  і  любові до кераміки навчаться і називати ці речі їх власними іменами. Заповнимо цю нішу. Отже керамічний словник відкрито!

Гончарні вироби

Горщик – гончарна форма призначена для «других» страв.  Має широку наповнену форму і такий самий широкий вінчик. Характерні розміри: маленький порційний, середній для декількох людей та великий для всієї родини чи для іншого призначення, наприклад для зберігання борошна. При виготовленні горщиків використовують технології розпису, покриття поливами, чи димлення, але найпоширенішим залишається звичайний теракотовий горщик. Має покришку, а іноді й ручку. Важливо не плутати горщик з горщиком для квіті, який  називається підвазонник (конусний теракотовий виріб).

 

	Глек  (варіанти: глечик, гладущик) – найвідоміший український гончарний виріб. Має характерну незмінну форму: наповнений низ та циліндричний зручний для руки верх. Призначений для молока, води тощо. Буває різних розмірів, але найпоширеніший від 1 літру до 3-4. Може виготовлятись з носиком, ручкою або покришкою. Глеки можуть розписуватись, покриватись поливами або залишатись теракотовими.
	Макітра – гончарна форма, яка найширше місце має вверху біля вінця. Макітра за своєю структурою є широкою, роздутою та досить об’ємною. Від початку була призначена та отримала свою назву від тертя маку та горіхів для виготовлення святковий пирогів, кулешів. Технологія виготовлення передбачає нерівну внутрішню поверхню із залишками слідів від пальців гончаря, що забезпечу гарне розтирання маку та інших продуктів. Макітри ніколи не покриваються поливами. Розміри можуть варіюватись залежно від розміру родини. Може мати ручку, а іноді й покришку.
	Тиква (варіанти: тиквач, різновид: корчага) – найскладніший за своїм виконанням гончарний виріб, який має наповнену форму і вузький вінчик. Головним призначенням є зберігання вина, або інших рідин. Тикву за своєю структурою дуже приємно декорувати: розпис ангобами, лощення та обов’язкове покриття поливами як всередині так і ззовні. Форму тикви також декорують ліпленням (продавлювання, розетки, квітки, орнаментика, символіка). Тиква обов’язково має ручку, яка називається «вухо» (за формою будь яка ручка гончарного виробу нагадує людська вухо) та  носик, для зручного наливання. У корчаги принцип той самий, тільки форма носика зліплена до купи. Тим самим виливний отвір відокремлюється від головного отвору виробу. Вироби які мають вишуканий декор чи образ набувають вже іншого мистецького етнічного характеру, не втрачаючи своєї утилітарності. Тому споконвік такі вироби коштували найдорожче.
	Двійнята – один з найцікавіших, але нажаль вже досить раритетний виріб, який являє собою зліплені до купи два чи три горщика з покришками та вліпленою посередині між ними  ручкою. Іноді до боків горщиків ліпився маленький горщик сільничка. Традиційно двійнятами носили їжу чоловіка, що працювали цілий день в полі. В цей горщик вміщалась перша й друга страва разом, що вивільняло другу руку. Іноді замість покришок прилаштовувалась вирізана по формі горщиків дощечка для нарізання хліба, сала, цибулі, тощо. Двійнята бувають і розписані, і тоновані, і поливані, і різноманітно декоровані. Розміри двійнят переважно порційні або середні.
	Барило – гончарний виріб, який за формою нагадує бочонок, що горизонтально лежить на підставці або на ніжках.  Має досить великий об’єм та складний у виготовлені. Головне призначення – зберігання напоїв. На свята барило займало центральне місце на столі, тому прийнято пишно декорувати чи розписувати цей виріб. Часто барилу надавали образ птаха або різноманітних звірів. Так поступово почав з’являтись новий зооморфний стиль української кераміки, який на заході країни називають «лембік». Барило складається з заливного отвору з корочком та виливного – носика. Об лаштований однією або для зручності кількома ручками. Об’єми бувають різними, але переважно це 3-5 літрів і більше. Барило обов’язково покривається поливами.
	Куманець – характерний автентичний український гончарний виріб, який призначається для зберігання та розливання різноманітних напоїв. За формою нагадує «бублик». Точиться на гончарному крузі. Форма, об’єм і розміри «тора» (правильна назва деталі куманця) контролюється гончарем. Часто буває вкритий орнаментом або декоративною ліпниною . кумець має ручку-«вухо», два отвори для заливання та зливання рідини. Стоїть на ніжках або точеній підставці. Дивна форма куманця обумовлена його оригінальною функціональністю: корчмар міг одягти на руку кілька куманців і таким чином обслугувати відразу декілька відвідувачів. Обов’язково покривається поливами.
	Плесканець – гончарний виріб, який своєю формою та призначенням нагадує куманець, але у плесканця відсутній середній отвір. Комбінований варіант – це баклага, а сучасний її варіант – фляга. Тільки плесканець зроблений з глини. Формам куманців та плесканців часто надавалися образи звірів, зокрема птахів. Обов’язково покривається поливами.
	Таріль – це всім знайома гончарна форма, але від мисок та їх найменших братів полумисків, які мають суто утилітарне призначення, таріль відрізняється пласкістю, розміром та декором. Тарелі частіше розписують ангобами та підполивними фарбами. Головним сюжетом є рослинні та сюжетні композиції чи орнамент. На тарелях застосовують техніку фляндрування, іноді їх гравіюють. Найпоширенішим є покриття поливами Миска або полумисок мають таку ж  саму, але більш глибоку форму та утилітарне значення. Тобто це звичайний посуд з якого їдять щодня. Декор мисок найпростіший, що не порушує її функціональність та не відволікає від їжі естетичним навантаженням. Можуть бути як полив’яні так і теракотові.
	«Монетка» - мініатюрна форма загальних форм традиційного українського посуду. Точиться на гончарному крузі. Через свій малий розмір є досить складною у виконанні. Назва походить з історичних ярмаркових байок: гончар щоб не рахувати копійки та півкопійки давав покупцеві їх на здачу як забавку для дітей та свого роду сувенір. Монетки можуть покриватися поливами. У мене наприклад «монетка» висить на шнурку на шиї. Часто стає об’єктом підробок – точити їх досить складно, а виливати з форми справа проста, тому і виливають тони дешевих однотипних монеток. Якщо бажаєте відрізнити справжню монетку від «литої»  - звертайте увагу на формовочний шов з боку виробу та його дешивізну. Як на мій смак і самоповагу, гончарні монетки складніші і різноманітніші за формою і робить їх гончар своїми руками.

Інші керамічні вироби

	«Лембік» - точений х різних гончарних форм звір або птах. Декорується і покривається поливами. Функціональне значення – об’єм для напоїв, але сьогодні він втратив своє практичне значення та являє собою виключно характерну традиційну українську скульптуру.
	Курішка – український традиційний свічник. У давні часи, під час релігійних свят, вогонь з церкви носили у курішці, а не у пластикових пляшках, як це подекуди роблять сьогодні. Має сакральне значення. Форма класична – «цибулинка», «крапля» або імітація будинку чи церкви в мініатюрі. Свічка ставиться в середину, а сама форма прикрашається прорізаними символами, через які проходить світло. Зверху у курішки наліплюється хрест або зірка. Покривається кольоровими поливами. Зазвичай має невеликий розмір, але бувають й виключення (класичні свічники О.Ночовника).
	Вази – гончарні або набивні шамотні вироби, які робляться з частин, з форми або гончаруютсья. Бувають інтер’єрні або екстер’єрні. Декоруються, розписуються, декоруються орнаментом, ліпленням, покривають поливами.
	Кахля – розписаний та вкритий декором (сюжетним або рослинним геометричним) фрагмент печі або каміну. Найхарактерніші кахлі – це розписані ангобами казкові сюжети. Західноукраїнські взірці кахлів – це роботи О. Бахматюка. Покриваються кольоровими поливами.
	Керамічне пано – глиняний, шамотний пласт, на якому художник компонує сюжет. Техніка виконання – ліплення, гравіювання та розпис. Може покриватися поливами. Керамічне пано як правило вішається на стіну чи може бути елементом інтер’єру або екстер’єру.
	Свищик або іграшка – маленька глиняна фігурна тварина , птах, людина, тощо. В середині порожня та має декілька отворів, при дмуханні видає свист.  Декорується орнаментикою, символікою. Чудово виглядає як в теракоті, так і під поливою.

Інструменти та матеріали

Глина – м’яка пластична маса. Приймає бажану форму під рухами художника. Після випалу набуває міцності каменю і міняє колір.
Ангоб – підготовлена різнокольорова глина для розпису. Кольорових глин досить багато і завдяки підібраній палітрі можна створити цікавий сюжет на глині.
Полива – скло образна збагачена пігментами, змелена до стану молока рідина. Призначена для покриття виробів з керамік. Після випалу набуває прозорості скла, вкритий поливами виріб починає блищати. Домішений кольоровий пігмент збагачує поливу відповідним відтінком. Крім того вкритий поливою виріб не пропускає воду, тому поливи широко використовуються при виготовлені посуду.
	Гончарне коло або круг – традиційний інструмент гончаря, який призначений для виготовлення симетричних керамічних форм. Механіка гончарного кругу не мінялась з паро давніх часів – працює за принципом обертання. Буває як ручний (такі використовували на Сході, зокрема в Єгипті), так і ножний. Сучасні варіанти гончарних кругів можуть обладнуватись електричним мотором.
	Піч або «горно» -  якщо гончарство це «душа», то піч це «серце» гончарного мистецтва. Від неї залежить добробут родини гончаря, тому її лагідно називають «годувальницею». в печі, під впливом температури, яка сягає 1000 градусів, доробок майстара-гончаря набуває своєї головної властивості – міцності каменю. Бувають дров’яні пічки – це традиційний варіант, газові (переважно промислові) і, найчастіше, електричні. За розміри від невеличких до тунельних заводського типу. Найбільшу піч - розміром зі шкільний спортзал – бачив на керамічному заводі у Франції (м. Ромаз’єр-Лубер), випал у ній проходить цілий тиждень. Сучасні варіанти обладнані лічильниками температури, автоматами вмикання-вимикання, таймерами, тощо. Конфігурація і типи різноманітні. В традиційному горні  все ж існує певна первісна щирість і автентика. Випал у такий печі тренує у кераміста відчуття і майстерність випалу. Випал у дров’яній печі цікавий ще і тим що в ній неповторно  виконується процес димлення (автентична  унікальна технологія випалу кераміки).
Стеки, гончарні ножі, петлі – дерев’яні, або зроблені з інших матеріалів начиння кераміста. З допомогою стеків робиться декорування поверхні глини, гравіювання та орнаментика. Мають безліч варіацій та форм. Часто майстер робить стек власноруч виходячи зі своїх потреб  та навичок.

Техніки і технології

Гончарування - процес створення керамічних форм на гончарному крузі.

Розпис ангобами – техніка нанесення шару кольорової глини на поверхню виробу за обраним сюжетом.

Фляндрівка – українська традиційна техніка розпису тарілей кольоровими ангобами на крузі або турнетці. Сюжет фляндрівки дещо абстрактний оснований на принципі нанесення серії ліній та їх перетин з краплями ангобів іншого кольору та подальше розтікання. Техніка унікальна та притаманні лише українським майстрам, потребує терпіння і майстерності.

Гравіювання – процес вицарапування на поверхні виробу рисками різної глибини та довжини.

Димлення – процес безкісневого випалу кераміки, результатом якого стає повне чорніння глини (навіть в розрізі). Існує також декоративна імітація димлення, що нагадує копчення при високій температурі. Робиться за потребою чи художнім задумом.

Ось найголовніші і основні види, техніки і технології традиційної української кераміки. Звісно, це лише крихта того обсягу інформації про кераміку, яку зацікавлена людина знайде сама. Творчої наснаги.

 

© Використання матеріалів сайту лише з дозволу автора та обовязковим посиланням на джерело